Зараз сиджу на своєму чергуванні на роботі у їдальні та й чекаю коли прийде моя черга обідати.
Чекати ще десь більше 30 хвилин.
Тому я ще встигаю міркувати й розмірковувати про своє…
Вважаю що мені треба частіше писати українською бо відчуваю все більше і більше що моя українська втрачається…
Я дуже кохаю мову соловʼїну бо це так приємне писати ці слова на часі…
Впіймав зараз себе на думці що ще б трохи і я звернувся би до працівниці кухні яка є арабкою на української мові…
Це будо б дуже смішно та й не доречне. Бо звичайно вона не володіє українською … Мабуть ще більш, це б було не ввічливо…
Я себе спіймав за язика й звернувся до неї на нашої юдейської мові…
Сьогодні коли я працював на вулиці та смажився на сонці мені прийшла думка що може треба нам повернутися до України? Так зараз! Потім мені повернутися до Ізраїля а дружина продовжила жити у Україні?
Я згадав наше життя там, нашу квартиру … Наш район де ми мешкали 16 років поспіль…
Але згадавши я знову прийшов до висновку, ну не зможу я вже жити там. Так, дуже багато разів я відчував себе зайвим і чужинцем.
Як жити без Хайфи? Без цього сонечка? Без собаки сина та його самого бо він я впевнений ні повернеться ніколи!
Це просто не можливо до розуміння!
Я щасливий бо і я і моя дружина ми кохаємо наш Ізраїль та й нема нам місця більше в Україні….
Та і взагалі ці мої думки вони щось як маєчня зовсім не серьозні і нагадують більше щось як роз міркування та й якусь тимчасову слабкість…
Комментариев нет:
Отправить комментарий